Кінець світу в Бреслау - Страница 17

Рука в брудному нарукавнику поставила перед Мокком замовлений кухоль пива. Мокк перегорнув сторінку й миттєво заповнив її двома словами: «А місце? А місце? А місце? А місце? А місце?».

— Воно не може бути випадковим, — мовив він барменові, якого мучив Weltschmerz. До дідька, місця убивств не бувають випадковими.

Ресторан Ґраєка на Ґребшенер-штрасе нічим не нагадував «Шинок Петруске». Це був солідний і порядний заклад, зазвичай переповнений спрацьованими міщанами й виснаженими повіями.

О цій відносно ранній порі діви Коринфу ще не були втомленими, а навпаки, свіжими, напахченими, сповненими надій і щонайкращих планів на майбутнє. Дві з них зазнали гіркого розчарування, оскільки Мокк і Смолож, знехтувавши їхніми принадами, розмовляли біля вікна за столиком, прикрашеним двома кулястими чарками коньяку. Одна зі знехтуваних повій сіла недалеко від них і намагалася дослухатися до розмови чоловіків.

Мокк слухав. Смолож говорив:

— З дев’ятої до другої ваша дружина перебувала в панни Пфлюґер. Грали. До них заходив будинковий сторож, такий собі Ґурвіч. Маємо на нього дещо. Торгує кокаїном. Колись я його посадив. Він був п’яний. Не певен, чи він мене не впізнав. За його словами Пфлюґер — то цнотлива Сусанна. У неї не буває жодних чоловіків, лише часом мати. З третьої до восьмої пані була вдома. Грала. Так минув день.

— Певне, ти не мав часу, щоб довідатись щось про барона фон Гаґеншталя.

— Я — ні. Але мій кузен Віллі — так. (Мокк подумки привітав себе з тим, що колись порекомендував безробітного шахтаря Вільгельма Смоложа на місце регулювальника руху в старій частині міста). Барон Філіпп фон Гаґеншталь — багатій. — Смолож зазирнув до своїх нотаток. — У нього палац у районі Борк, на Айхен-алеє, вілла в Карловицях на Андер Клоштермауер, земельні володіння під Стжеліном і стайня скакових коней, які часто виграють на перегонах. Організатор доброчинних балів. Холостяк. Доктор філософії. Майже бездоганна репутація. Псує її хіба що колишній цирковий атлет Моріц Стжельчик. Два роки тому депортований до Польщі. Повернувся. Добряча тварюка. Підозрюваний у вбивстві. Завжди супроводжує Гаґеншталя. Ми отримали зізнання однієї шльондри. Стжельчик її побив. Зламав пальці. Наступного дня вона забрала заяву.

Чоловіки замовкли, роздумуючи про невідлучного супутника фон Гаґеншталя і про те, як ускладнити йому життя. Та цього вечора Моріц Стжельчик не супроводжував свого господаря. Він стояв під монастирем і церквою Єлизаветинок на Ґребшенер-штрасе й спостерігав за освітленими вікнами ресторану Ґраєка.

Бреслау,

середа 30 листопада,

дев’ята година ранку

Софі ліниво потягнулася, визираючи з вікна спальні. Хвора на артрит старенька, що мешкала у флігелі, з’явилася на хіднику перед будинком. Її чималий живіт підтримував великий дерев’яний лоток, краї якого були огороджені бортиками. Складна система мотузок, що охоплювали шию й плечі, підтримувала лоток у горизонтальному положенні. Під скатертиною, далеко не першої свіжості, вистигали пончики-берлінки, посипані цукровою пудрою. Старенька почалапала в бік Редіґер-штрасе, розхвалюючи свою домашню випічку. Та ніхто не звертав на неї уваги. Хворобливі старі тягли свої спотворені подагрою ноги, дрібні п’янички перераховували пфеніги, візники посипали піском кінські кізяки. Ніхто не хотів купувати берлінок.

Сонце струменіло просто у вікно, виграваючи в крихітних краплинах — слідах нічного дощу. Від раннього снігу на тротуарах залишилися лише брудні спогади. Софі замугикала під носом сентиментальне танго «Ich hab dich einmal geküsst» і вийшла до передпокою. Марта була на базарі, Адальберт насипав вугілля до льоху, Арґос куняв під дверима. Софі не могла надивуватися красі цього сонного ранку. Вона ще й зараз відчувала вранішні поцілунки й дещо грубуваті пестощі чоловіка, ще й зараз її вуста смакували хрумку скоринку булок, куплених у Фромля, а її гладенька шкіра ніби відгукувалася на приємне тепло трояндової купелі. Вона вирішила поділитися з Елізабет своєю нестримною радістю. Софі сіла до крісла в передпокої й набрала номер подруги. Вона наперед раділа, що зможе досхочу нащебетатися з Елізабет.

— Алло? — почувся нетерплячий голос Елізабет.

— Доброго ранку, люба, я хотіла тобі розповісти, як мені гарно, — Софі перевела подих. — Ебергард сьогодні вранці поводився так, наче це наша перша шлюбна ніч. Був несміливий, обіймав мене так пристрасно, наче це востаннє. Був одночасно сильний і трішечки brute, якщо ти розумієш, про що я…

— То й добре. — зітхнула Елізабет. — Аби цей стан тривав якнайдовше. Боюся, люба, що це просто чергова вершина, після якої ти знову опинишся в темному похмурому проваллі.

— Найтемніші урвища ніщо порівняно з такими вершинами, — замріяно мовила Софі. — Крім того, Ебі дещо мені обіцяв. Він покине пити й проводитиме зі мною вечори. Не полишить мене ані на мить. Сподіваюся, він дотримає обітниці.

— Ти ж знаєш, моя люба, що коли опинишся в біді, можеш на мене розраховувати. Пам'ятай, якщо цей твій чоловіченько знову тебе принизить, я до твоїх послуг. Я завжди чекатиму на твій дзвінок, незалежно, щаслива ти чи засмучена.

— Спасибі тобі, Елізабет. Якщо він мене скривдить, я зустрінуся з тобою і з бароном. Помщуся йому. Після помсти я почуваюся чистою внутрішньо. Моє серце стає тоді таким невинним, що я не можу гніватися й прощаю його. — Софі тихо засміялася. — Уяви собі, що ці розпусні речі, які ми виробляли, зробили з мене таку собі доброчесну християнку. Без цього я була б злючою, знервованою, замкнутою в собі Hausfrau…