Кінець світу в Бреслау - Страница 18

— Я рада, що ти сприймаєш це як терапію. Ох, це жахливо. Софі, але я хотіла б колись повторити ще раз те, що ми робили в барона… — голос Елізабет затремтів. — Тобто я бажала, щоб у тебе не складалося із чоловіком… Ах, це жахливо…

— Прошу тебе, припини!

— Не можу припинити, — Елізабет розплакалася. — Бо тепер, якщо я скажу тобі щось погане про Ебергарда, ти подумаєш, що я говорю неправду, що мені йдеться лише про повторення понеділка. А я не можу промовчати, коли знаю, що тобі заподіяно кривду… А крім того, ти негарно зі мною поводишся. Вчора ти почувалася скривдженою, тебе вразило, коли сторож сказав, що той Смолож стежить за нами, а сьогодні вранці віддалася чоловікові… Виявляється, тобі не потрібна жодна психотерапія!

— Ну, ти не повинна почувати докорів сумління, — у Софі розболілася голова від слів подруги. Відчула, як у ній закипає злість. — Не розумію, про що тобі йдеться. Ти чіпляєшся, бо я сьогодні була щаслива, а ти завжди нещасна, і не маєш нікого, з ким тобі було б добре й безпечно? Окрім того, наскільки я пригадую, Смолож запитував про тебе й твоїх коханців, а не про мене. Тож я не можу сердитися на Ебергарда, що він за мною стежить, бо не знаю цього напевно.

— Помиляєшся, — вигукнула Елізабет, — якщо думаєш, що Мокк за тобою не стежить. Увечері він зустрічався із цим чоловіком, Смоложем, у ресторані. Я знаю про це від барона.

— Ну, то й що, — глузливо мовила Софі. — Смолож його підлеглий. Він може зустрічатися з ним, де захоче.

— Ти нічого не розумієш! Вислухай мене уважно. Моріц заплатив одній жінці з того ресторану, щоб вона їх підслуховувала. Вона чула небагато, але дещо запам’ятала. Знаєш, які слова повторював цей підлеглий? Хочеш знати?

— Так, — Софі відчула, як земля наче втікає з-під її ніг. — Я хочу знати.

— Цей чоловік кілька разів повторив «ваша дружина», — Елізабет аж захлиналася від обурення. — Зрозуміла? Вони говорили про тебе. Смолож стежив за тобою й доповідав про те, що бачив учора.

Софі також захлинулася й поклала слухавку на столик. Ранок був так само чудовим, як і хвилину тому, Арґос спокійно спав, сонце ані на мить не переставало сяяти, і тільки Софі не відчувала більше наслідків любовного пробудження, смаку хрусткої булки й благотворної дії теплої ванни. Вона піднесла слухавку до вуха.

— Ти зустрічаєшся сьогодні з бароном? — спитала спокійно.

— Так. Моріц приїде до мене за півгодини. — Елізабет теж заспокоїлася. — Ми збираємося поплавати.

— Я люблю плавати, — прошепотіла Софі.

Покручена артритом старенька вже втрачала надію продати свої specialite de la maison. А даремно. Бо з чорного «адлера», що стояв біля бордюру висунулася рука із двома виставленими пальцями. Зраділа старенька вручила два пончики Куртові Смоложу. Кримінальний вахмістр заплатив, відкоркував термос і налив собі трохи кави, яка була достатньо доброю, щоб забити дріжджовий присмак недопечених берлінок.

Смолож почав жувати повільніше, коли під будинок під’їхав «мерседес» пісочного кольору, з якого вистрибнула Елізабет Пфлюґер. Смоложа захопила грація, з якою вона погойдувала стегнами так, що дивом уникнула зіткнення з одвірком. За хвилю обидві подруги, одна весела, інша замислена й сумна, заповнили ароматом парфумів салон «мерседеса». Барон фон Гаґеншталь, який був за кермом автомобіля, підніс до вуст долоню Софі й увімкнув двигуна. Смолож без жалю відклав на пасажирське сидіння надкушену берлінку. Барон різко рушив на переповнену Редіґер-штрасе. Смолож якусь хвилину стояв, не в змозі влитися в рух. Врешті добачив вільне місце, ревнув двигуном і ледь не збив переляканого коня, що сахнувся на бордюр. Смолож засміявся, бо розлючений візник шмагонув батогом по дахові «адлера», а тоді додав газу й звернув праворуч, на Ґребшенер-штрасе і в’їхав під залізничний віадук. За екіпажами й фургонами поставників товарів він побачив пісочний «мерседес», який саме минав перехрестя з Гогенцоллерн-штрасе. Регулювальник затримав рух транспорту з боку віадука, «адлер» зупинився. Смолож гарячково намагався проаналізувати, чи зможе він наздогнати «мерседес». Він припустив, що барон зверне на Зоннен-пляц, праворуч, й вирішив проїхати біля цирку Буша, аби наздогнати переслідуваних біля Концертного залу на Ґартен-штрасе. Та це виявилося зайвим. «Мерседес» зупинився на розі Ґребшенер-штрасе й Цітен-штрасе.

Регулювальник дав сигнал, що «дорога вільна». Смолож повільно рушив. Барон знову сів до авто, ховаючи коробку із сигарами до кишені пальта. Смолож пригальмував й опинився просто за запасним колесом у пісочному чохлі. На Зоннен-пляц він дозволив старому «даймлерові» втиснутися між собою й «мерседесом». Той різко збільшив швидкість на Нойє-ґраупнер-штрасе, звернув праворуч і поїхав уздовж староміського рову. Увага Смоложа роздвоювалася між «мерседесом» і величезною новобудовою Управління поліції на Швайдніцер Штадтґрабен. Перед універмагом Вертгайма барон фон Гаґеншталь завернув ліворуч, а перед церквою Божого Тіла — праворуч. Проминувши торгівельний клуб, він зупинився перед Купальнями на Цвінґер-штрасе. Смолож різко загальмував перед клубом і в’їхав на його стоянку. Захряснув дверцята авто, пробіг метрів сто і, важко дихаючи, сховався за живоплотом, що оточував дитячий майданчик. Крізь безлисті гілки він спостерігав за критою галереєю перед під’їздом масивного будинку Міських купалень, у якій хвилину тому зникли барон фон Гаґеншталь разом із Софі Мокк та Елізабет Пфлюґер. Смолож увійшов до вестибюля й озирнувся довкола. Хол купалень був порожній. Білетер в уніформі одразу його зауважив. Він швидко підійшов до Смоложа й повідомив: