Нью-Йорк,
понеділок 21 листопада 1960 року,
чверть на шосту ранку
Мокк підвівся на ліжку й показав пальцем на мапу.
— У цьому місті у святвечір 1927 року, — вигукнув він, — проявилося абсолютне зло, розумієш, Герберте? Я спричинився до цього, я викликав його моїм злом. Кривдою, якої я хотів завдати цій нещасній, отупілій від наркотиків жінці. У місті Бреслау з’явився сатана, і це я його туди привів.
Мокк впав на постіль, важко дихаючи. Його вузлуваті пальці жмакали постіль.
— Я сповідався в цьому, Герберте, — сказав Мокк. — Мене це весь час мучило, і я мусив комусь про це розповісти. Тому, хто бореться із сатаною. — Він сухо кашлянув. — Це сталося на початку тридцятих. Мій сповідник порадив мені лише одне. Я повинен був простити всіх, хто мене скривдив і кому я хотів помститися. Тобто барона фон Гаґеншталя і Софі…
— І що, ти їх простив?
— Барона — так, але Софі десь зникла, і навіть розлучився я з нею per procura.
— Послухай, Ебергарде, — Анвальдт ляснув себе газетою по стегну. — Я повинен…
— Нічого ти не повинен, окрім одного, — Мокк зігнувся від болю, який пронизав його худі, знищені раком ноги. — Ти повинен мені обіцяти, що знайдеш Софі і передаси їй цього листа, — він подав Анвальдтові довгастого білого конверта. — Це моє прощення. Я прощаю їй усе. Обіцяєш, що знайдеш її й віддаси це їй?
— Обіцяю, — відказав Анвальдт і втупився в конверт.
Мокк підвівся, щоб обійняти Анвальдта, але швидко відкинув це бажання. Він збагнув, що зараз його тіло смердить так само, як колись тіла Гоккерманна й барона в старому «адлері» на ринковій площі міста, якого більше немає.
— Дякую тобі, — мовив він, усміхаючись. — А тепер іди й поклич цього священика. Тепер я можу померти…
Анвальдт простягнув старому руку й вийшов з кімнати. Спустився сходами, пройшов повз священика Купайоло, який спав у кріслі, одягнув пальто й капелюха й полишив будинок. Він повільно рушив у бік найближчої станції метро. На розі він побачив величезну машину, яка перемелювала сміття. Анвальдт витяг з кишені вчорашню «Зюддойче Цайтунґ» і ще раз перечитав повідомлення про смерть відомої берлінської театральної актриси Софі фон Фінкль. Під некрологом було інтерв’ю з відомою скрипалькою Елізабет Кернер, близькою подругою покійної. У цьому інтерв’ю пані Кернер вперше відкрила таємницю Софі: виявляється, вона уже була заміжня раніше, а її чоловіком був високий посадовець бреславської поліції, Ебергард Мокк. Анвальдт прочитав усе це востаннє й подумав про прощення. А тоді вкинув газету в жорна машини й почав спускатися вниз бетонними сходами.
Благо хворого — найвищий закон (лат.).
«Сілезькі старожитності» (лат.).
Спершу їсти, потім філософствувати (лат.).
і компанія (лат.).
сказане (лат.).
по всьому (лат.).
світовий біль (нім.).
Одного разу я тебе поцілував (нім.).
брутальний (фр.).
домогосподаркою (нім.).
домашні вироби (франц.).
задля годиться (лат.).
влучне слівце (фр.).
стережися собаки (лат.).
«Звів я пам’ятник свій…» (пер. з лат. А. Содомори).
«Смерті весь не скорюсь…» (пер. з лат. А. Содомори).
у рахунок (лат.).
король життя (лат.).
в архів (лат.).
мистецтво кохання (лат.).
«Які чарівні ці жінки» (нім.).
позитивно (лат.).
хоч-не-хоч (лат.).
«Коли найкраща подруга із найкращою подругою…» (нім.).
соромітні місця (лат.).
«Найкраща річ на світі — останній ковток у Ґабі Зельт» (нім.).
проклятих поетів (франц.).
палаючих стін світу (лат.).
Усе, що минуло, належить смерті (лат.).
взаємно (лат.).
блискавична війна (нім.).
«На згадку про мою військову службу» (нім.).
Poczta czekowa — калька з німецької. Checkpost — поштове відділення, в якому здійснювали обмін чеків на готівку (прим. пер.).
столітті історії (лат.).
Ставка в полі зеро. Складається з 9 жетонів, які охоплюють 15 номерів (прим. пер.).
Ставок більше немає (франц.).
Пані, панове, прошу вас, робіть ваші ставки (франц.).
паристе (франц.).
Ставки зроблено (франц.).
змінивши те, що слід змінити (лат.).
у зародковому стані (лат.).
останній за рахунком, але не за важливістю (англ.).