Кінець світу в Бреслау - Страница 21

Бреслау,

середа 30 листопада,

за чверть сьома вечора

Мокк сів до таксі на Блюхер-пляц і наказав їхати до Концертного залу на Ґартен-штрасе. Таксиста мало тішила така коротка поїздка, тому він навіть не намагався розважити пасажира балачкою. Зрештою, це і так було б намарне. Мокк, затягнутий у дещо затісний фрак і роздратований результатами архівних пошуків, був охочий до балачок так само, як і його чичероне. Настрою Мокка не покращив навіть рішучий наступ зими. Вдивляючись у засипаний снігом дах Міського театру, він роздумував над результатами своїх пошуків. У поліцейському архіві було близько тисячі течок зі справами про вбивства. Мокк переглянув майже сотню з них. Це була копітка й малорезультативна робота. Ніхто з поліцейських архіваріусів ніколи не припускав, що хтось може шукати в картотеці якісь топоніми, тож справи не супроводжувалися реєстрами назв міст і вулиць. Окрім переліку прізвищ, складеного недавно найнятими для цього архіваріусами, дослідникові архіву ніщо не могло стати в пригоді. Отож Мокк змушений був переглядати справи, сподіваючись натрапити на адресу Ринок, 2 або Ташен-штрасе, 23–24 і знайти дату якогось злочину, про який пригадали роком пізніше. Він лише раз зустрів адресу будинку, в якому мешкав Ґельфрерт. У документах йшлося про справу педофіла, що зґвалтував восьмилітню дівчинку в підвалі в Котячому провулку. Цей збоченець мешкав на першому поверсі будинку на Фрідріх-Вільгельм-штрасе, 21, тобто був Ґельфрертовим сусідою. Більше Мокк не знайшов нічого.

Зараз, коли він їхав засніженим містом, його огортали суперечливі почуття. Його дратували власна цікавість і допитливість, що скеровували його думки в бік давніх злочинів і нещасть, разом з тим він досліджував їх так завзято, що забув про справу Ґельфрерта-Гоннефельдера. Він усоте лаяв себе сьогодні за те, що керувався якимись псевдофілософськими, детерміністськими припущеннями, базуючи всю справу на докладному аналізі того, що може бути випадковим, а що закономірним. Мокк лютував на самого себе за те, що вів слідство, у якому предмет пошуку не був чітко визначеним. Окрім того, йому не давав спокою вирок пруської Феміди — п’ятнадцять років ув’язнення для того педофіла. Була ще одна причина нервувань Мокка: сьогодні він не мав у рот і ані краплини алкоголю.

Нічого дивного, що в такому стані він не дав жодного пфеніга на чай похмурому таксистові, який зупинився на Ґартсн-штрасс навпроти Концертного залу, прикрашеного великим написом «Передріздвяний благодійний концерт». Несучи під пахвою коробку з подарунком для Софі, Мокк увійшов до просторого холу чудової будівлі, спорудженої недавно за проектом Ганса Пельціґа. Залишивши верхній одяг і подарунок у гардеробі, він рушив у бік дверей, біля яких вичепурені білетери сварилися з якимось чоловіком.

— У вас немає іменного запрошення! — кричав білетер. — Будь ласка, відійдіть геть!

— Вам не залежить на моїх грошах? — Мокк упізнав голос Смоложа. — Вони гірші за гроші інших людей? Може, залишити їх вам, щоби ви собі пішли випити пива? Може, вам не до вподоби, що я без фрака?

Мокк підскочив до Смоложа й узяв його під лікоть.

— Цей пан вам не довіряє, — Мокк, якого ця ситуація несподівано розвеселила, кинув глузливий погляд на білетерів. — Схоже, слушно, бо судячи з ваших пик, вам уже в дитинстві давали горілку замість риб’ячого жиру.

Мокк відтягнув Смоложа вбік, не звертаючи уваги на спантеличених білетерів.

— І що? — запитав він.

— Все гаразд. До обіду в панни Пфлюґер. Потім у себе вдома. Обидві. Весь час репетирували, — затинаючись, белькотів Смолож.

— Спасибі вам, Смоложе, — Мокк привітно глянув на підлеглого. — Ще якісь два тижні. Витримайте. А тоді в нагороду за гарну роботу отримаєте понадплановий тиждень відпустки. Перед самими святами.

Смолож підніс капелюха й, човгаючи ногами, посунув до виходу, за яким блищали сніжно-білі накрохмалені манишки, гаптовані блискітками вечірні сукні, китайські віяла й кольорові пера. Мокк витяг запрошення й прилаштувався в черзі за якоюсь худорлявою дамою, що в одній руці тримала лорнет, а в іншій — довгого мундштука із запаленою сигаретою. Білетери не вимагали в неї запрошення, навпаки, сповнені поваги, злегка вклонилися.

— О, кого я бачу?! — скрикнула дама. — Це справді ви, маркізе? Ах, яка честь! — екзальтована дама обернулася до тих, хто стояв за нею, аби поділитися з ними своїм чудовим відкриттям. Її увагу привернув Мокк. — Це неймовірно, любий пане, — тут дама помилилася й замість лорнета піднесла до очей мундштук. — Білетер на сьогоднішньому концерті ніхто інший, як сам маркіз Жоржик де Лешамп-Бріє!

Вочевидь ображена тим, що на Мокка її повідомлення не справило великого враження, дама попливла в бік фойє, оточуючи себе хмарами диму неначе паротяг, а сам Жоржик, що його Мокк звинуватив у споживанні горілки в дитинстві, з погордою глянув на його запрошення.

— А вам, вельмишановний пане кримінальний радник, — Жоржик повільно читав титул на запрошенні, — той скандаліст, що намагався пройти без запрошення, передав свій благодійний внесок?

— Авжеж, я ж бо непитущий, — відказав Мокк, минаючи невдоволеного Жоржика.

Бреслау,

середа 30 листопада,

дев’ята година вечора

Благодійний концерт добігав кінця. Софі, що раділа оплескам, відсутності запаху перегару в чоловіка й захопленим словам, якими її обдаровував під час антракту бреславський бомонд, зсунула з долоні рукавичку й дозволила сухим і сильним пальцям Ебергарда легенько мандрувати гладенькою шкірою її долоні.