Кінець світу в Бреслау - Страница 14

Мокк щиро привітався із друзями і, повісивши пальто й капелюха на вішалці, підсів до зеленого столика. За мить перед ним стояла чарка горіхового лікеру й лежало тринадцять карт, які вправно відлічив Феллінґер, що в першому робері був його партнером.

— Одна піка, — почав Феллінґер. Ебнер, що сидів праворуч від Мокка, ґречно спасував, а Мокк, побачивши чотири піки з мар’яжем і третього туза з чирвовим валетом, підняв масть партнера до четвертого рівня. Пас Домаґалли закінчив торгівлю. Домаґалла вийшов козирем. Мокк швидко відібрав козирі, заімпасував чирвову даму «до себе» й відкрив супротивникам карти.

— Ось вам у нагороду за гарний напрямок імпасу ваш прогноз, — Феллінґер підсунув у бік Мокка темно-синій конверт, оздоблений печаткою «Г. Феллінґер. Астрологічні послуги й консультації».

— Спасибі, — всміхнувся Мокк, — за похвалу й за прогноз.

Феллінґер не відгукнувся. Він занепокоєно виглядав з вікна й вистукував пальцями по зеленому оксамиту столика. Мокк заховав конверта до папки з доказовими матеріалами обох злочинів і картонним швидкозшивачем зі звітами своїх підлеглих. Ебнер швидко роздав карти. За мить йому довелося повторити роздачу, бо Феллінґер, помилившись, узяв як свої дві карти Домаґалли.

Спочатку наступили один за одним три паси.

— Дві без козиря, — відкрив Феллінґер. Почувся гомін непідробного подиву.

— Мені давно не приходили карти для такої гарної заявки. На таке dictum мені залишається лише «пас», — зітхнув Ебнер.

Мокк уважно придивився до своїх трьох королів і четвертого пікового валета.

— Малий безкозирний шлемик, — завершив він торгівлю, почувши зліва голосну контру. По двох пасах впевнено відповів реконтрою, а після трьох наступних виклав карти на стіл.

Домаґалла завістував піковим королем і взяв на нього взятку. «Чому він не побив? — подумав Мокк. — У нього що, не було козиря?». Домаґалла з усієї сили жбурнув пікового туза. Взявши вирішальну взятку, він недбало кинув даму тієї ж масті. Мокк заплющив очі й не розплющував їх до кінця розіграшу.

— Без чотирьох, — підсумував Ебнер. — Чому, на Бога, ви не імпасували чирвової дами, а грали зверху?

Феллінґер знову глянув у вікно.

— Вибачте, пане Мокку, — тихо мовив він. — Мені не слід грати в цьому місці.

— Чому? — зіронізував Домаґалла. — Сюди що, проходять космічні флюїди?

— Ви невіглас у цих справах, Домаґалло. Тому краще помовчте.

— Можна помінятися місцями, і ми гратимемо на короткому столі, — запропонував Ебнер.

— Не йдеться про місце за столом. Йдеться про цю кондитерську.

— Що ви вигадуєте, Феллінґере, — Домаґалла почав тасувати карти. — Ми ж бо не раз грали в Шааля.

— Але то було в підсобці, — Феллінґер розірвав тугого заокругленого комірця й попустив краватку.

— Сьогодні я ваш партнер, Феллінґере, — Мокк закурив гаванську сигару. — Я не збираюся програвати купу грошей тільки через те, що з вами щось не так. Похмілля вас мучить, чи що? Герберте, — звернувся він до Домаґалли, — це ти мене запросив сюди. Може, у тебе виникла геніальна ідея, — тут Мокк почав наслідувати його фальцет, — дамо Моккові нездатного грати партнера, а ми тоді втрьох поділимося грішми. Так? Ви хотіли знайти собі «лоха», і цим «лохом» сьогодні мав бути Мокк?

Ебнер і Домаґалла вибухнули сміхом, але Феллінґерові було не до жартів.

— Це серйозне звинувачення, — просичав він. — Ви звинувачуєте мене в шахрайстві, Мокку?

— Заспокойтеся, будь ласка, любий пане Феллінґер, — Мокк крутнув у свій бік прикріплену під стільницею попільничку. — Це лише друга роздача. Ви обмовилися. Ви повинні були відкрити «одну без козиря», а не «дві».

— Якщо ми й далі гратимемо тут, я робитиму ще гірші помилки. Оскільки ви мене звинувачуєте, хоч би й жартома, я повинен вам все пояснити. Це через той будинок навпроти. Колись ми тут грали, авжеж, але у підсобці. Звідти я не бачив цього будинку.

Мокк визирнув у вікно й відчув, як щось ніби кольнуло його в груди. Крізь дощ, що спливав по шибці, він побачив кам'яницю «Під Грифами». За столом запанувала тиша. Ніхто з партнерів Феллінґера в глибині душі не нехтував його передчуттів і трансів. Саме завдяки ним вдавалося успішно завершити не одне слідство.

— Феллінґере, дуже вас прошу, розкажіть мені трохи докладніше про цю кам’яницю і про ваш страх, пов’язаний із нею. — Мокк помітно зблід. — Я веду справу про вбивство, яке вчинили в цьому будинку.

— Я читав про це в газеті. — Феллінґер підвівся з-за столу. — Пробачте, панове, але я не можу тут залишатися ані хвилини довше.

Феллінґер вклонився й вийшов до гардеробу.

— Що ж, — після вранішніх відвідин однієї молодої дами, на яку в його архіві було заведено солідну справу, Домаґалла був винятково поблажливий. — Зараз знайдемо четвертого.

— Вам доведеться знайти третього й четвертого, — сказав Мокк і рушив за Феллінґером, супроводжуваний ущипливими зауваженнями Ебнера.

Астролога в кондитерській вже не було. Мокк відкрив гаманця, втиснув якусь монету в руку Шаалю, взяв від нього пальто й капелюха та вибіг на вулицю. Рвучкий вітер шмагонув гострими шпильками дощу. Кримінальний радник розкрив парасольку, та недовго радів цьому захистові. Вітер шарпонув нею й вигнув її в протилежний бік, викручуючи дротяні спиці. Якийсь чоловік у світлому пальті теж змагався з негодою. То був Феллінґер. Мокк підбіг до нього.

— Мені конче треба з вами поговорити. — Мокк намагався перекричати дзенькіт трамвая, що саме завертав за ріг. — Ходімо, зайдемо кудись, звідки ви не бачитимете цього триклятого будинку. Тут є невеличкий шинок. — Мокк показав рукою на перехід на Штокґасе, вкритий склепінням арки.