Кінець світу в Бреслау - Страница 35

— Як ти з нею ділишся? — спитав він у швейцара, коли дівчина знову опинилася в залі, заповненій густим тютюновим димом. — Пів на пів?

— Не розумію, про що це ви, пане раднику, — вираз Урбанекового обличчя був невинним.

— Думаєш, я не здогадався, що вона сховала у фартушок? — Мокк криво всміхнувся. — Гадаєш, я не знаю, що ти продаєш наліво власні цигарки, а тоді віддаєш дівчині її долю? І як? Їй вистачає на «кокс»?

Запала тиша. «Господь, вочевидь, сьогодні не на моєму боці, — подумав Урбанек. — Образився на мене. Це тому, що я не встиг Йому нині подякувати за моє місце». Він пригадав собі своє попереднє місце — захаращену комірчину в друкарні Бема і Таузіґа, колег-бухгалтерів у поїдених міллю фартухах, які читали «Капітал» Маркса, нічогісінько в ньому не тямлячи. А тоді повторювали гнівні гасла в маленьких задимлених залах, заповнених розлюченими безробітними, чиї хворі на сухоти діти звично бавилися на подвір’ї, сифілітичними алкоголіками, кишеньковими злодюжками, які за вкрадені копійки купували собі прихильність сухотних принцес ночі, чиї уявлення про гігієну зводилися до мідного тазика й пооббиваного нічного горщика. Увесь цей натовп, який наче губка всотував тьмяні тавтології демагогів, наскрізь контролювався поліційними агентами, що пильно спостерігали за слабинками своїх імовірних співпрацівників. Саме на подібних зборах один із них звернув увагу на Карла Урбанека. Урбанек, якого вдалося переконати почасти грішми, почасти обіцянками й релігійними аргументами, швидко почав збагачувати свої мізки бухгалтера проблемами базису, надбудови, засобів продукції й праці в процесі перетворення мавпи на людину. Через кілька місяців напруженого навчання, Карл опинився в приміщенні покинутого складу річкової верфі на Ан дер Фівайде, зіп’явся на ящик від пива, а його гучний голос був сповнений такої ненависті до капіталістів і буржуїв, що товариші слухали його в екстазі, а поліційні агенти почали замислюватися, чи його діяльність не спричиниться до наслідків цілком протилежних, аніж гадалося. За кілька тижнів агент, що завербував Урбанека, вітав себе із вдалим вибором. Нова зірка на комуністичному небосхилі користувалася такою довірою товаришів, що ті після партійних мітингів розкривали йому в ганделиках усі свої таємні наміри. У 1925 році Урбанек відвернув замах на керівника міської комендатури Штальгельму, капітана Бута, зрадивши його учасників і спричинив хвилю арештів членів бреславського відділу Комуністичної партії Німеччини, яких звинуватили в приналежності до терористичної організації. До рук поліції потрапили тоді запальники, запальні шнури, ручні гранати й вибухові матеріали з таємничими назвами аммоніт-5, ромперит-С та хлоратит-3. У подяку Карл за протекцією поліції отримав посаду швейцара у вар’єте «Ваппенгофф» і дуже швидко забув тісну комірчину, у якій смерділо рідиною від щурів. Зараз, після слів Мокка, він знову відчув цей запах. Якусь мить він роздумував, чи погодився б він на співпрацю із кримінальним радником, якби тон не викрив невеличкої таємниці, яка єднала його із продавчинею цигарок. Він глянув на вперте й ледь повеселіле обличчя Мокка й подумки відповів собі ствердно.

— Як той пан виглядає? — спитав.

— Середнього зросту, рудий, кремезний, — Мокк зосередився, силкуючись віднайти в пам’яті якусь особливу прикмету Смоложа. — У старому пом’ятому капелюсі. Він був п’яний або принаймні напідпитку.

— Так, я бачив сьогодні такого чоловіка, близько шостої, — Урбанек вдруге нині переживав платонівський анамнез. — Він був у Міці.

— В якому номері працює та Міці? — Мокк витяг з кишені пом’яту цигарку й намагався надати їй правильної форми.

— Зараз вона із клієнтом, — швейцар завагався й додав опанованим лагідним тоном, супроводжуючи свої слова широчезною усмішкою, яка оголювала його великі криві зуби. — Шановні панове, подивіться нашу чудову мистецьку програму. За кілька хвилин виступатиме бреславська Джозефін Бейкер. З оголеним бюстом. Є на що подивитися. Коли Міці звільниться, я пришлю по вас хлопця. Будь ласка, займіть мою службову ложу. Офіціант вас проведе. А може, ви не відмовитеся замовити шнапс за мій рахунок? І дуже вас прошу, пане раднику, не говоріть нікому про ті цигарки. Ми хочемо трохи підзаробити… Дівчина збирає гроші на краще майбутнє… Вона варта кращого майбутнього… Справді…

— Буде добре, якщо назбирає на венеролога, — буркнув Мокк і відсунув завісу. Урбанек ковзнув по ньому байдужим поглядом і повернувся до своїх молитов.

До службової ложі Мокка й двійко його товаришів провів послужливий офіціант, який всю свою зарплатню витрачав, мабуть, на помаду для вусів. Не здіймаючи капелюхів та пальт, чоловіки почали розглядати клієнтів вар’єте. На сцені танцювали, обнімаючи одна одну, дві акторки у високо задертих сукенках. Деякі гості були так збуджені, що жваво їм підспівували. Якийсь опасистий літній чоловік похитувався на всі боки й, диригуючи величезною сигарою, співав з таким запалом, що золотий ланцюжок для годинника мало не луснув на його товстому череві. Але він пам’ятав лише перші слова пісеньки: «Wenn die beste Freundin mit 'ner besten Freundin…»

Офіціанти крутилися, як мухи в окропі, розносячи кільця свинячих сосисок і грона пляшок. Напомаджений офіціант змахнув штивним накрохмаленим рушником і поставив перед Мокком пляшку сілезької горілки, тарілку з паруючою картоплею й полумисок, на якому лежала порізана на шматки качина грудинка в журавлинному соусі. Він вправно поклав чоловікам по кілька шматків і вийшов пританцьовуючи. Акторки збирали овації, глядачі диміли сигарами, а Мокк заходився коло качки, щохвилини доливаючи собі охолодженої горілки. Цупіца, міцно збудований супутник кримінального радника, не відставав від нього, натомість Вірт, невисокий чоловік з лисячим обличчям, не випив і краплини. Це була людина із сильно розвиненою уявою. Щойно він відчував запах алкоголю, перед очима в нього поставав ганделик, у якому він забагато випив, і замість утікати, здуру повівся на зачіпку італійських матросів. Життям він завдячував своєму другові, німому Цупіці. Почувши горілчаний запах, він пригадував собі портові кубла, у яких вони разом із Цупіцею збирали данину з контрабандистів, і борделі, де їх через їхню щедрість приймали з розкритими обіймами. Сьогодні у своїй фірмі в надодерському річковому порту, яка була лише прикриттям для бандитських справ, він не дозволяв пити жодному з підлеглих. Тож Цупіца квапливо використовував нагоду й перехиляв чарку за чаркою.