Кінець світу в Бреслау - Страница 33

Бреслау,

п'ятниця 2 грудня,

восьма година ранку

Мокк вийшов з Головного вокзалу через задні двері. Пройшов повз дирекцію залізниці, проминув укриті інеєм дерева Тайхекпарку й перейшов через Ґустав-Фрайтаг-штрасе. Зупинився у сквері навпроти гімназії св. Єлизавети. Там він купив цигарки в кіоску й сів на вкриту памороззю лавку. Йому треба було перевести подих, пов’язати причини й наслідки.

...

Ти ніколи мене не знайдеш. Нарешті я вільна. Вільна від тебе й цієї смердючої сілезької провінції. Я від'їжджаю назавжди.

Його підозри справдилися. Касир нічної зміни, глянувши на фото Софі, упізнав у ній жінку, яка десь опівночі купувала квиток на нічний потяг до Берліна.

Мокк привертав погляди гімназистів, що квапилися до школи, на нього кокетливо дивилася продавчиня з кіоску, де торгували газетами й тютюном, зі стовпа з оголошеннями його пронизував поглядом похмурий старий, під чиїм зображенням виднівся напис: «Отець, князь Олексій фон Орлофф, провіщає швидке пришестя Антихриста. Свідчення цього — повторення злочинів і катаклізмів».

«Цей отець має рацію. — подумав Мокк. — Повторюються злочини й катаклізми. Мене знову покинула жінка, а Смолож знову почав пити».

Згадка про кримінального вахмістра нагадала, чому він примандрував, до цих не дуже приємних кварталів за Головним вокзалом. Мокк пішов просто Мальтезер-штрасе, повз гімназію св. Єлизавети та будівлю народної школи із червоної цегли і звернув праворуч, на Лемґрубен-штрасе. Перетнув її навкоси, щоб не потрапити під трамвай шостого маршруту, і увійшов до брами будинку номер 25, що стояв навпроти церкви св. Гайнріха. На п’ятому поверсі в бічному крилі будинку мешкала Франціска Мірґа, молода чеська циганка, чий п’ятирічний син мав гарне сілезьке ім’я Гельмут Смолож.

На п’ятому поверсі, навпроти дверей циганки Франціски, у відчиненому навстіж туалеті сиділа опасиста стара. Інтимність, вочевидь, не була тим, чого вона найбільше прагнула. Її спідниці спадали складками обік унітаза, руки спиралися на одвірок, а очі уважно стежили за засапаним Мокком. Той, перш ніж постукати до дверей Франціски, пригадав собі поширену думку про циганську правдивість і вирішив зробити зі старенької свою інформаторку.

— А скажіть-но, бабцю, — крикнув він, затискаючи носа, — чи вчора хтось відвідував панну Міргу?

— Аякже, були в неї, були, — у старенької заблищали очі. — Самі військові й один цивільний.

— А генерала серед них не було?

— Аякже, певне що був. Самі військові ще й один цивільний.

Volens nolens Мокк був змушений довіритися сумнівній циганській правдивості. Він постукав у двері Франціски так голосно, що аж зрушив з місця передріздвяний вінок з ялинкових гілок. У шпарині над ланцюжком, що не давав увійти, з’явилося обличчя молодої жінки. Побачивши посвідчення поліцейського, Франціска спохмурніла й відчинила. Мокк опинився в кухні. На пічці стояла каструля з молоком і чайник. Пара осідала на дитячих сорочечках, що сушилися біля печі, на старанно складеному стосику трісок для розпалювання, на відрі з вугіллям і стінах, пофарбованих зеленою олійною фарбою. Він зняв капелюха й розстібнув пальто.

— Будемо тут розмовляти? — роздратовано спитав Мокк.

Франціска прочинила двері до кімнати, поділеної завісою з намальованим на ній заходом сонця над морем і кораблями, що гойдалися на хвилях. Куток за завісою повністю займали буфет, тристулкова шафа, стіл і стільці. На одному з них сидів маленький хлопчик і з апетитом наминав манну кашу. Якби Курт Смолож хотів відмовитися від батьківства, йому б довелося помінятися з ким-небудь головами, настільки хлопець був до нього подібний.

Малий перелякано дивився на Мокка. Поліцейський сів і погладив його руду, неслухняну чуприну. Він знав, що знайшов інформатора. Дослухаючись, як його мати бряжчить каструлями, він тихо спитав:

— А скажи-но мені, Гельмуте, татко був тут учора?

Франціска була насторожі. Вона зняла з вогню молоко й глянула на Мокка з ненавистю. Хлопчик вочевидь вже наївся. Він нічого не відповів, зістрибнув зі стільця й сховався за завісою. Мокк почув характерний шелест, який свідчив, що хлопчик скочив на перину. Всміхнувся, пригадуючи собі стрибки малого Ебергарда з печі на купу перин, що вкривали батьківське ліжко в маленькому будиночку у Валбжиху.

Раптом усмішка застигла на його вустах. Малий Гельмут вибухнув плачем. Крик то голоснішав, то завмирав. Франціска зайшла за завісу й сказала синові щось чеською. Хлопчина й далі плакав, але вже не кричав. Мати кілька разів повторила свої слова.

Рік тому Мокк провів два тижні в Празі, де проводив навчання поліцейських із кримінального відділу тамтешнього Управління поліції. Усі поліцейські вправно користувалися німецькою з австрійським акцентом. Отож Мокк не вивчив жодного чеського дієслова, крім одного, яке чеські поліцейські часто повторювали з різними закінченнями. Це було слово «zabit» (убити). І зараз саме воно долинало з-поза завіси в одній зі своїх форм, із запереченням «ne», а до цього додавалося пестливе міжнародне «рара» (татко). Мокк напружив свої філологічні здібності. «Татко» може бути або підметом, або додатком. У першому випадку речення, сказане Франціскою, слід було б розуміти як «татко не вбиває», «татко не вбив» або «татко не вб’є». У другому — «не вбиває татка», «не вбив татка» або «не вб’є татка». Мокк виключив першу можливість, оскільки важко було б повірити, щоб мати заспокоювала дитину таким незвичайним ствердженням, що «татко не вб’є», і прийняв другу можливість. Франціска Мірга могла заспокоювати сина лише запевненням «не вб’є татка».