Кінець світу в Бреслау - Страница 30

— Ви із цими своїми кніксенами могли б виступати на шкільному урочистому концерті, — буркнув Мокк і не подав звично руки Смоложеві. Проводжаючи поглядом його вайлувату постать, він роздумував, чому його підвладний порушив обіцянку не пити, і чому брехав про кількість випитого. Він підвівся, підійшов до бару й кивнув пальцем до помітно підтоптаної буфетниці. Та жваво крутнулася на підборах й запитально подивилася на порожню Моккову чарку.

— Ні, дякую, — він поклав на стійку п’ятимаркову монету, яка прискорила рухи буфетниці й калатання сердець самотніх дівчат, що сиділи навколо. — Я хочу про дещо спитати.

— Авжеж, — буфетниця старанно увіпхнула монету поміж груди. То була зручна й безпечна схованка.

— Цей чоловік, з яким я балакав, як довго він тут сидів і скільки випив пива? — тихо запитав Мокк.

— Сидів від третьої, випив чотири великі кухлі. — буфетниця відповідала так само тихо.

— Кудись виходив?

— Нікуди. Йому не хотілося нікуди виходити. З усього було видно, то йому дуже кепсько.

— Звідки ви це знаєте?

— Важко мені це пояснити. Я працюю в барі вже років двадцять й одразу бачу клієнтів, які п’ють, аби про щось забути. — Буфетниця не брехала. Вона могла нічого не знати, але про чоловіків вона знала все. — Цей ваш знайомий вдавав крутого, але в душі він зовсім розклеївся.

Мокк не став чекати на психологічне розчленування власної особи, він глянув у її мудрі й зухвалі очі, підніс капелюха, заплатив за коньяк і вийшов на вулицю. «Навіть він мені бреше, — подумав про Смоложа. — Навіть він, для якого я стільки зробив. Коли він тут пиячив, Софі могла робити все, що завгодно».

На землю спадали легенькі снігові пластівці. Мокк сів у свого «адлера» й рушив у бік віддаленого за сто метрів Редіґер-пляц. Він нетямився від люті. Відчував, як кров молоточками стукає в скронях і тиск здавлює потилицю. Зупинився перед будинком і відчинив віконце у дверцятах машини. Морозяне повітря й сніг трохи охолодили Моккові емоції. Він пригадав учорашній вечір, пристрасні обійми на сходах, порятунок Ервіна від небезпеки, норкове манто на килимку для взуття, безжально зачинену спальню й пекучі ковтки горілки, що спливала до шлунка. «Цю ніч я проведу, притулившись до Софі, — гадалося йому. — Лежатимемо поруч. Надмір алкоголю може мені сьогодні зашкодити, а завтра я буду сповнений чоловічої сили й подарую їй кольє. Чи й справді завтра?»

Він сягнув до течки і, витягши прогноз астролога Феллінґера, почав розглядати його в голубуватому світлі газового ліхтаря. Ковзнув очима по космограмах і характеристиках подружжя Мокків. Його увагу поглинули прогностичні розважання. Раптом у вухах йому зашумувала кров. Він здмухнув сніжинки, що густо вкривали аркуш паперу і, вражений, прочитав: «найкращий день для зачаття — 1.XII. 1927». Мокк щосили заплющив повіки й уявив собі Софі, що чекає на нього в їдальні. Вона затята й холодна, та за мить її обличчя проясніє від вигляду рубінового кольє. Вона поцілує його, легенько пестячи долонею його широкі плечі.

Мокк витяг зі срібного візитівника візитку ювеліра Сомме й уважно прочитав адресу: «Бреслау, Драбіціус-штрасе, 4». Не зачиняючи віконця, він увімкнув двигуна й різко рушив. Його чекала подорож через усе засніжене місто.

Бреслау,

четвер 1 грудня,

дев'ята година вечора

Ювелір Пауль Сомме насилу проковтнув слину, яка боляче подразнювала його набрякле горло. Він відчував, як у нього починається гарячка.

У такі хвилини заспокоєння він віднаходив лише в одному: переглядав свою нумізматичну колекцію. Отож він лежав, загорнувшись у темно-синій халат з пурпуровими вилогами й переглядав колекцію старовинних монет. Його блискуче від сильної гарячки око знавця, озброєне потужною лупою, пестило гданські гульдени сімнадцятого сторіччя, сілезькі гривни й царські імперіали. Він уявляв собі своїх предків, як вони нагромаджують у мішечках гори золота, а тоді купують маєтки, фільварки, жінок і титули. Уявляв собі їхній ситий, спокійний сон під час воєн і погромів у Росії та Польщі, який охороняли щедро оплачувані стражники, юристи й поліцейські. Представники цих професій завжди викликали в Сомме приязні почуття. Навіть зараз, коли він, важко хворий, милувався своєю колекцією, і несподіваний дзвоник відірвав його від предмета його пристрасті, він із задоволенням прийняв з рук камердинера візитку кримінального радника Ебергарда Мокка.

— Запросіть, — звелів він служникові, і з полегшею вклав своє змучене лихоманкою тіло на м’які подушки шезлонга.

Поява квадратної Моккової постаті сповнила його не меншим задоволенням, ніж його візитка. Він цінував кримінального радника із двох причин: по-перше, Мокк був поліцейським, по-друге, він був чоловіком вродливої, примхливої й на двадцять років молодшої жінки, чиї мінливі почуття часто змушували Мокка до відвідин ювелірного салону. Сам ювелір, старший від своєї дружини на тридцять з гаком років, чудово розумів, що означають жіночі капризи, меланхолії й мігрені. Це об’єднувало його з Мокком, але він по-іншому реагував на ці явища. На відміну від кримінального радника, Сомме був мудрим і поблажливим.

— Будь ласка, не виправдовуйтесь, пане раднику, — попри пекучий біль у горлі, Сомме не дозволив Моккові заговорити першим. — Я лягаю спати пізно, а крім, того, ваш візит ніколи не є невчасним. Чим можу вам прислужитися?

— Любий пане Сомме, — Мокк не міг отямитись від враження, яке завжди справляли на нього картини голландських майстрів на стінах кабінету ювеліра. — Я хотів би зараз купити те рубінове кольє, про яке ми нещодавно говорили. Мені воно конче потрібне нині, але заплатити я можу лише завтра або післязавтра. Дуже вас прошу зробити мені таку послугу. Я неодмінно заплачу.